Традицiї - не завжди чудова рiч. Кiлька рокiв тому було вирiшено, що Кубок краще вручати в ложi для почесних гостей, на вiдмiну од сумних часiв Радянського Союзу, коли його вручали поруч iз полем. I ось, як i торiк, заключна церемонiя вiдбулася в ложi, в результатi чого вручення Кубка капiтановi "Динамо" не бачило пiвстадiону...
Цей Кубок мiг не вiдбутися взагалi. У ситуацiї, коли мiжнароднi змагання дедалi бiльше псують внутрiшнiй календар, йому просто не знайшлося мiсця в розкладi матчiв на осiнь. Але потiм над ним таки зжалилися й у вкрай зменшеному виглядi допустили до життя. Розiграли 9-й Кубок України за три мiсяцi й без другої лiги, але й це краще, нiж нiчого.
Нинiшня система розиграшу мала свої плюси: на всiх етапах боротьба була одностатевою, що додавало непередбачуваностi. Але, як i ранiше, не позбулися iншої вади - "сiтки", через яку бiльшiсть команд, що мали зустрiтися з "Динамо" до фiналу, поспiшали вийти з боротьби. i навiть не через те, що боялися програшу; просто ситуацiя нинi в нас така, що цiлiшим є той, хто якомога менше потрапляє "королю" на очi.
Натомiсть у iншiй частинi "сiтки" боротьба йшла справжня. "Сiтка" була зроблена таким чином, що долю путiвки в фiнал мали виборювати двоє наших напiвграндiв - "Шахтар" i "Кривбас". Але гiрники зiйшли з дистанцiї ще в Кiровоградi, пiсля чого всiм стало зрозумiло, хто поїде до Києва.
Несподiванок справдi не сталося: на фiнальний матч прибув "Кривбас". Прибув з пiдтримкою в кiлькостi семи автобусiв уболiвальникiв, якi мали скласти конкуренцiю десяткам тисяч киян. Скласти вони її, зрозумiло, не могли, тому обмежилися тим, що окупували один сектор, де за допомогою семи чоловiк створили напис "Кривбас", причому сьомий уболiвальник чомусь тримав лiтеру "с" догори ногами. Усi iншi тридцять дев`ять секторiв уболiвали за фаворита пари, готовi в спiльному поривi знищити впертого конкурента. Загалом складалося враження, що фiнальний матч, який формально грається на нейтральному полi, фактично грався на динамiвському стадiонi, адже за всiма вимiрами київський клуб почував себе королем, якого прийшли шанувати. А "Кривбасу" вiдводилася роль попелюшки, яку не люблять анi футбольнi батьки, анi вболiвальники, анi суддi.
До честi "Кривбасу", вiн з такими розкладами не згодився. Навiть розумiючи свою приреченiсть, криворiжцi вийшли на поле бойовим складом, спробували захопити iнiцiативу, й це їм... вдалося! Так, з`ясувалося, що й у внутрiшнiх змаганнях є суперники, здатнi нав`язувати "Динамо" свою гру. Уже на третiй хвилинi гостi провели першу атаку, яка закiнчилася не вельми вдалим прострiлом Пономаренка на Паляницю. Цiкавий факт: минулого року киянам протистояли в фiналi "Карпати", атакуючий тандем яких складали Гецько й Паляниця. У нинiшнього фiналiста напад був такий же.
А ось з минулорiчного дуету динамiвських форвардiв залишився лише один - Сергiй Ребров. Та й той, ймовiрно, грав останнiй матч у складi київського клубу. Сергiй дуже хотiв залишити останню згадку про себе гарною. Забiгаючи наперед, вiдзначимо, що це в нього не вийшло. Як не вийшло й у його напарника - Максима Шацьких. Щоправда, на п`ятiй хвилинi вiн вийшов на досить небезпечний прострiл Белькевича, але пiсля цього загубився майже до кiнця тайму. Пасивнiсть нападникiв намагалися компенсувати iншi динамiвцi, насамперед - бiлоруськi легiонери. Саме Хацкевич на шостiй хвилинi завдав першого, нехай i слабкого, удару в бiк ворiт гостей.
З восьмої хвилини, коли стартова пристрiлка закiнчилася, на полi почав домiнувати "Кривбас". Кидалося в очi, що за органiзацiєю командних дiй вiн щонайменше не поступається господарям поля. Але криворiжцiв пiдводив брак iндивiдуальної майстерностi: на тiй самiй восьмiй хвилинi Гецько опинився з м`ячем бiля штрафного майданчика Кернозенка в ситуацiї, де Ребров витиснув би максимум можливого. А iван почав тупцювати на мiсцi, втратив темп i в пiдсумку змушений був переадресувати м`яч пiд удар Симакову, який пробив вище. Пiсля цього Паляниця й той же Симаков зробили по одному навiсу в штрафний майданчик господарiв, але в обох випадках оборона киян дiяла бездоганно. Вона взагалi швидко пристосувалася до англiйської манери ведення гри "Кривбасу", що й стало головним чинником, який принiс успiх "Динамо".
Перебудуватися командi Тарана було дуже важко. Лише двоє футболiстiв з її складу - Мороз i Мизiн - схильнi до унiверсалiзму та iмпровiзацiї; саме вони й намагалися створити щось неординарне, аби поставити в безвихiдь вихованцiв Лобановського. На 21-й хвилинi Мороз, продемонструвавши неабияку технiку, пройшов лiвим флангом майже до лицевої лiнiї, звiдки низом прострiлив у площу ворiт на Гецька, але Кернозенко виявився спритнiшим i в падiннi забрав м`яч.
"Динамо" першу, справдi органiзовану, атаку провело на 25-й хвилинi, коли Ребров неточним ударом з восьми метрiв завершував прострiл з лiвого флангу. Варто зазначити, що цей перший за пiвтайму(!) випад киян був небезпечнiший, нiж десяток органiзованих, проте беззубих атак "Кривбасу", якi сталися до цього. До того ж, 25-а хвилина стала тим переломним моментом у першому таймi, який, зрештою, й визначив долю поєдинку. "Динамо" нарештi вiдшукало, нехай i не в повному обсязi, свою гру, перехопило iнiцiативу й почало обстрiл ворiт Лавренцова. На 34-й хвилинi дальнiй удар Хацкевича пролетiв трохи вище ворiт, а на наступнiй, 35-й кияни навiть забили м`яч, але з вiдвертого положення поза грою. Минула ще одна хвилина, й Гусин вийшов сам на сам iз голкiпером гостей, але останнiй виявився спритнiшим.
Такий перебiг подiй не вiщував криворiжцям нiчого гарного. Вони зробили останнє в першому таймi зусилля, аби вирiвняти гру, й це їм знову вдалось. На 38-й хвилинi Пономаренко зробив навiс у штрафний майданчик, на який виходив Гецько, якби не вчасний вихiд Кернозенка з ворiт, ситуацiя могла б стати для киян трагiчною.
До речi, про голкiпера киян. Усi вже звикли до того, що вiн є постiйним другим номером Шовковського, тож гра Кернозенка розглядалась саме пiд цим кутом. i В`ячеслав не розчарував; щоправда, ми майже не бачили ефектних карколомних стрибкiв у його виконаннi, але й помилок на виходi, до яких всi звикли, спостерiгаючи за грою основного воротаря "Динамо", В`ячеслав не припустився. Найближчим часом Кернозенко, швидше за все, вийде в складi збiрної проти англiйцiв, i це буде чудова нагода зробити висновок, хто ж бiльш гiдний бути першим номером у "рамцi" київського клубу...
"Динамо" тривалий час називали командою другого тайму. Тепер, втративши цей статус, команда Лобановського придбала новий. Психологiчно точно розрахувавши, що бiльшiсть суперникiв наприкiнцi першого тайму дозволяють собi розслабитися, вважаючи справу зробленою, кияни почали забивати в цi хвилини. Так сталося й у фiналi: на 45-й хвилинi, коли кривбасiвцi подумки вже були в роздягальнi, Хацкевич несподiвано пробив низом з 17-ти метрiв i вiдкрив рахунок. Хвилинною розслабленiстю "Кривбас" зруйнував усю свою працю в першому таймi. Рахунок був лише 1:0, але, виходячи з досвiду минулих фiналiв, нiхто вже не вiрив, що Кубок поїде з Києва.
Перерва мала бiльше допомогти криворiжцям, нiж киянам, адже за логiкою розвитку подiй, саме вони повиннi змiнювати рахунок. Але сталося навпаки. Початок другої половини зустрiчi - повнiстю за динамiвцями. Суперники нiби помiнялися ролями. Вже кияни настирно атакують та пресингують, а номiнальнi господарi поля тримають оборону. У цей час динамiвцi нагадали, хто ж насправдi є господарем не лише поля, а й становища. Вони "видали" феєрверк атак, пресингу та колективного вiдбору - саме те, чого їм бракувало. i чого, на жаль, до кiнця матчу так бiльш i не продемонстрували. Впродовж цiєї п`ятихвилинки фланговi гравцi динамiвської атаки вiдверто переграли своїх вiзавi - Єзерського та Грановського. Нагадав про себе й Ребров, який у першiй половинi зустрiчi не був особливо помiтним. Його удар здалеку парирував Лавренцов. Але атака тривала, i вже пiсля сольного проходу Белькевича свою майстернiсть продемонстрував Лавренцов. Показавши "м`язи", кияни знову переключились на спокiйний розиграш м`яча. Звичайно, рваний темп в умовах спеки - найоптимальнiший варiант. Але вiн охоплює й протилежний бiк медалi. Коли одна команда переводить подих, iнша готує свої атаки. i за умови зiграностi колективу та наявностi висококвалiфiкованих виконавцiв це може обернутись неабиякою небезпекою.
Певний час гра йшла на зустрiчних курсах. Саме цей аспект подобається чи не найбiльше. Але саме такий показник вимагає неабияких фiзичних кондицiй, якi в даному контекстi (знову через ту ж спеку) певним чином нiвелюються.
"Кривбас" нагадав про себе - здалеку бив Мизiн, однак Кернозенко все бачив i удар не виявився для голкiпера киян несподiванкою. Кияни тут же вiдповiдають, почергово акцентуючи атакуючий вектор iз одного флангу на iнший. Упало в око те, що кияни бiльше й частiше використовували в своїх атакуючих комбiнацiях лiвий край наступу, де мобiльнiстю вирiзнялись Каладзе, Белькевич, а пiзнiше й Яшкiн, однак на правому краї їхнiх дiй, який "завантажувався" не так часто, суперникам було спекотнiше. Там дiяв Хацкевич, який, здається, нинi вийшов на пiк своєї форми, та Ребров, який цього разу частiше виступав у ролi виконавця, нiж розiгруючого чи асистента.
Свою майстернiсть продемонстрували й криворiжцi. Вони провели кiлька комбiнацiй - серйозних на початковiй фазi, але непереконливих на завершальнiй стадiї. i знову явно проглядалась у дiях "Кривбасу" та вада, яка була "присутня" i в першому таймi: атакуючi гравцi в червоних футболках надто перетримували м`яча, сподiваючись на свою iндивiдуальну майстернiсть. Це iнколи й похвальна риса, однак найчастiше вона призводить до перетримки м`яча i, звичайно ж, до гальмування всiєї атаки. Елемент раптовостi на непрогнозованостi дiй втрачався, i максимум, на що можна було сподiватись, що динамiвськi оборонцi зупиняли атакуючi потуги суперника з порушенням правил. Такi моменти справдi траплялись частенько, але не в безпосереднiй близькостi "володiнь" Кернозенка. Запам`ятався штрафний удар у виконаннi Мороза - сильний i точний, але все ж не надто небезпечний.
I все ж, попри деяку шаблоннiсть у своїх дiях, "господарi" створили реальну загрозу воротам "Динамо". На завадi двох поспiль прицiльних ударiв став Кернозенко. Та знову ж таки, слiд зауважити, що в вирiшальний момент Мороз мав грати бiльш нестандартно.
Цей епiзод не став сигналом "Кривбасу" для штурму ворiт суперникiв. Навпаки, кияни чiткiше й ретельнiше дiяли в оборонi. Не забуваючи й про атакуючi дiї. Можливо, саме для цього наставники чемпiона замiнили Мамедова на Яшкiна. Ця рокировка футболiстiв, якi останнiм часом iз-за рiзних причин нечасто з`являються в "основi" бiло-голубих, позитивно вплинула на рiвень конструктивiзму київської передньої ланки. Запам`ятався епiзод, коли Яшкiн вкинув м`яча з аута аж у воротарський майданчик - прямо на Гусина. Андрiй бив красиво, однак неточно. До речi, стає приємною тенденцiєю той факт, що кияни досить вдало дiють пiд час розиграшiв стандартних ситуацiй. i хоча цього разу до забитого м`яча iз "стандарту" не дiйшло, але в деяких таких епiзодах вiдчувалося, що кияни цьому елементу футболу надають неабияку увагу.
Не варто говорити, що вже в серединi другого тайму "Кривбас" змирився з поразкою. Нi, пiдопiчнi Олега Тарана продовжували шукати шляхи до ворiт "Динамо". Але робили це вони так непереконливо й прямолiнiйно, що мову про переможця можна було заводити хвилини з шiстдесятої. Дiї криворiжцiв у атацi на цiй стадiї вiдверто читались: широкий дiапазон у центрi та середнiй дiлянцi поля, i "вузький" - на пiдступах до штрафного майданчика. Мизiн або Мороз вiдпасовували або влiво, а частiше на правий край, де вирiзнявся активнiстю Пономаренко. Однак Володимира досить часто вистачало лише на те, щоб зробити прострiльну чи навiсну передачу. Яка ставала досить легкою здобиччю Кернозенка та київських оборонцiв.
Але напруга поєдинку (перш за все внутрiшня) не зникала. Навпаки, футболiсти обох команд часто фолили, й з`ясування стосункiв не завше завершувалось миролюбиво. Що ж, поступатись нiхто не хотiв. Це, мабуть, вiдчули й шанувальники київського "Динамо", котрi досить-таки своєрiдним способом вирiшили допомогти своїм улюбленцям. Чи то, може, хлопцi iз одинадцятого сектора таким чином вирiшили почати святкування перемоги, чи, може, їм сонце надто активно напекло в макiвки, але вони чимдуж почали лупцювати ... стражiв правопорядку. Останнiм це, звичайно ж, не надто припало до втiхи. i вони за допомогою своїх колег iз iнших секторiв, а також своїх "гумових аргументiв" утихомирили розбишак.
А тим часом киянам вдався ще один яскравий вiдрiзок, упродовж якого найбiльше запам`ятався Хацкевич. Сашко спочатку красиво обiграв двох опонентiв i вивiв на зручну позицiю Белькевича, проте Валентин пробив невдало. Подiбним чином зiграв Хацкевич i на Реброва, але й у Сергiя не вийшло результативно завершити атаку своєї команди.
"Кривбас" спромiгся вiдповiсти лише дальнiми ударами. Але перевiрена й небезпечна "зброя" виявилась звичною, i замiсть влучних пострiлiв виходили "холостi". Не знайшлося в "Кривбасi" й справжнього лiдера. Так, Мизiн та Мороз були активними, намагались виконувати диспетчерськi функцiї. Проте це було лише локальне видовище. i знову ж таки, непереконливе. Розчарував i дует грiзних криворiзьких форвардiв. Нi Гецьку, нi Паляницi за весь матч так i не вдалося створити жодного по-справжньому небезпечного моменту поблизу ворiт Кернозенка. i якщо iван вирiзнявся хоч активнiстю, то Сашко взагалi випав iз гри. i його замiна була очевидною й прогнозованою. Та чи не запiзноюi Можливо, Римшину та Платонову треба було ранiше ввiйти в гру... Так чи iнакше, про це нинi можна лише здогадуватись.
А ось обидвi київськi замiни виявились доречними й ефектними. Але i Яшкiн, i Деметрадзе завдали чимало клопотiв оборонцям "Кривбасу". Мiж iншим, грузинський форвард навiть забив м`яч, але суддя зафiксував справедливий офсайд. Створив Деметрадзе й щось на кшталт пенальтi в ворота Лавренцова, але й цього разу арбiтр матчу Валерiй Онуфер виявився на висотi.
Хвилини спливали. Для одних - безжально швидко, для iнших - якось звично. Кияни володiли важелями гри й не дозволяли суперникам сподiватись бодай на вдачу. Тому й грали в притаманнiй для себе манерi.
Стало очевидним, що обидвi команди стомились. Але якщо одним це дозволяло проводити цiкавi атаки й мало не забити м`яч (знову на вiстрi атаки був Деметрадзе), то iншi вiдверто догравали. Найбiльш пам`ятним виявився епiзод, коли Лавренцов, нiби вiдчуваючи свою вину в пропущеному м`ячевi, побiг майже до центра поля вкидати аут, пiдбадьорюючи таким чином своїх партнерiв. Ще мить - i пролунав фiнальний свисток, який задекларував про п`яту кришталеву вершину київського "Динамо".
Звичайно, можна довго дискутувати про цiну поєдинку та його видовишнiсть, про те, що перемога киян у цьому роцi не така переконлива, як у минулому. Про полярнiсть таймових вражень вiд команд. i про заздалегiдь прогнозованого переможця, для якого ця перемога - третя поспiль. Але можна обмежитись лише тим, що ми маємо вже дев`ятого володаря Кубка України. I що перемога - завше перемога.